Р О З Д І Л  IX

     Реституція, про яку провіщали апостоли і пророки, мусить слідувати за викупом як справедливий та логічний результат. Згідно Божого плану забезпечення викупу, всі люди (хіба що вони свідомо опиратимуться рятівній силі Великого Визволителя) мають бути визволені з-під початкової кари, “рабства тління”, смерті. В іншому випадку викуп не приніс би користі всім.

“Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати [керувати, контролювати] і над мертвими, і над живими”. 

     Інакше кажучи, метою смерті і воскресіння нашого Господа було не просто благословення, панування та відновлення живих людей, але одержання влади або абсолютного контролю як над мертвими, так і над живими, гарантуючи блага Його викупу як одним, так і другим.*

     Він “дав Самого Себе на викуп [відповідну ціну] за всіх”, щоб благословити всіх та дати кожній людині особисте випробування на життя. Стверджувати, що Він дав “викуп за всіх”, і одночасно заявляти, що лише жменька викуплених одержить з нього якусь користь, – це абсурд. 

     Це означало б одне з двох: або Бог, прийнявши ціну викупу, несправедливо відмовився звільнити відкуплених, або Господь, відкупивши всіх, був неспроможний чи не бажав довести до кінця початковий милосердний замір.

      Незмінність божественних планів – не менше, ніж досконалість божественної справедливості та любові – відкидає і заперечує таку думку, запевняючи нас, що початковий милосердний план, основою якого був “викуп за всіх”, повністю довершиться в Божий “свій час” і принесе вірним віруючим благословенне звільнення з-під Адамового осуду і нагоду повернути права та свободи Божих синів, які існували перед гріхом і прокляттям.

Prior experience with evil will be a great advantage during the new trial.

     Завдяки передбаченому Богом викупу перше випробування людини, в результаті якого були втрачені даровані на початку благословення, в дійсності перетворилось на благословенний досвід для відданих сердець. Але той факт, що люди викуплені від першого покарання, не виключає можливості, що вони, ставши на індивідуальне випробування ради вічного життя, не  будуть виявляти послуху, а без нього нікому не буде дозволено жити вічно. 

     Людина, маючи теперішній досвід гріха та гіркоти покарання за нього, буде повністю застережена. І коли в результаті викупу їй буде дане ще одне особисте випробування – під наглядом і контролем Того, Хто так полюбив її, що віддав за неї Своє життя, Хто не хоче, щоб хтось загинув, а щоб всі навернулись до Бога і жили, – ми можемо бути певні, що лише вперто неслухняні одержать покарання другого випробування. 

     Таким покаранням буде друга смерть, з якої вже не буде ні викупу, ні визволення, бо не було б сенсу в ще одному викупі чи додатковому випробуванні. Всі вже на той час повністю зрозуміють і скуштують як добра, так і зла; всі вже відчують і зазнають Божої доброти і любові; всі вже пройдуть повне, справедливе, індивідуальне випробування на життя в найсприятливіших умовах. 

     Неможливо просити чогось більшого, і нічого більшого не буде дано. Це випробування назавжди вирішить, хто буде справедливим та святим і на тисячі випробуваннях, а хто на тисячі випробуваннях і далі буде несправедливим, грішним і нечистим.

The Adamic trial -
"As in Adam all die, so in Christ shall all be made alive."
I Corinthians 15:22

     Божий закон залишиться таким же – він не міняється. Він далі говоритиме: “Душа, що грішить, – вона помре”. Умови для людини – якщо мова йде про оточення – не будуть сприятливішими від умов та оточення в Едені. Але велика різниця полягатиме в збільшеному знанні. 

     Досвід зла, порівняний з досвідом добра, якого набуде кожний під час випробування майбутнього віку, становитиме ту перевагу, завдяки якій наслідки другого випробування так сильно відрізнятимуться від наслідків першого, і з врахуванням якої божественна Мудрість та Любов приготували “викуп за всіх” і, тим самим, забезпечили всім благословення нового випробування. 

     Вже неможливо уявити сприятливішого випробування, сприятливішого закону, сприятливіших умов чи обставин, які могли б бути приводом для ще одного викупу або наступного випробування когось за межами Тисячолітнього віку.

     Дехто приходить на світ настільки слабким і зіпсутим, що сатані – богові цього світу – неважко його засліпити і полонити гріхом, що обступає і оточує його. Під цим впливом (в більшій чи меншій мірі) є всі, і тому навіть якщо вони хочуть робити добро, то перед ними стоїть зло, яке є сильнішим через оточення і т.п. Тож добро, яке вони хотіли б робити, є майже неможливе, тоді як зло, якого вони не бажали б робити, є майже неминуче.

     Лише цим небагатьом приписані (і вони одержують через віру) всі благословення реституції, які будуть дані світу в майбутньому віці. Вони, хоч не досконалі, не відновлені в дійсності до стану, в якому був Адам, трактуються так, наче ця відмінність їм компенсується. Через віру в Христа вони вважаються досконалими, а, значить, поверненими до досконалості і божественної ласки, наче вже більше не грішники. Їхні недоліки та неминучі слабкості, компенсовані викупом, вже не лежать на них, а покриті досконалістю Відкупителя. 

     Тому випробування Церкви, завдяки її приписаному становищу в Христі, є таким же справедливим, як і випробування, яке в свій час матиме світ. Цілому світу буде дана можливість знати всю правду, і кожний, хто прийматиме її принципи та умови, не вважатиметься вже більше грішником, а вважатиметься сином, для якого призначені всі благословення реституції.

     Тоді суспільство, уряд і т.п. сприятимуть праведності, нагороджуючи віру та послух, і караючи гріх. Сьогодні ж, під владою князя цього світу, випробування Церкви проходить в обставинах, несприятливих для  праведності, віри і т.д. Але ми розуміємо, що ця різниця має бути компенсована Церкві нагородою слави і честі божественної природи, в додатку до дару вічного  життя.

     Страждання лише супроводжує її, і багато людей переносять цю кару лише з незначним стражданням або й зовсім без нього. Крім того треба пам’ятати, що коли Адам втратив життя, він втратив його назавжди, і серед його нащадків ніколи не було здатного спокутувати його вину, ні повернути втрачену спадщину. Все людство є або мертвим, або вмираючим. 

     І якщо воно нездатне спокутувати своєї вини перед смертю, то, звичайно, не може цього зробити, будучи мертвим – не існуючи. Карою за гріх не була просто смерть, з подальшим привілеєм та правом повернутись до життя. У винесеному вироку не було навіть натяку на звільнення (1 М. 2: 17). 

     Тому реституція є виявом дарованої благодаті, ласки з боку Бога. Як тільки було накликане покарання – ще під час його винесення, – вже була відчутна щедра Божа ласка, а коли вона буде реалізована, то виявить Божу любов повністю.

     Адже тоді вже багато людей померли без благословення, а інші продовжували вмирати без нього. Проте обітниця й надалі залишається в силі: всі будуть благословенні, коли прийдуть часи реституції або відпочинку (Дії 3: 20).

      Більше того, оскільки благословення свідчить про ласку (а Божа ласка була забрана і замість неї, через гріх, прийшло Його прокляття), то ця обітниця майбутнього благословення означала усунення прокляття і, відповідно, повернення Його ласки. 

     Також вона означала, що або Бог змилується, змінить Своє рішення і очистить людство від вини, або в Нього є якийсь план, згідно якого воно може бути відкуплене шляхом понесення покарання людини кимсь іншим.

Abraham and Isaac

     Це було показано Аврааму в дуже важливому образі: син Авраама, в якому зосереджувалось обіцяне благословення, спочатку мав стати жертвою, перш ніж благословити, і Авраам одержав його із мертвих в образі (Євр. 11: 19).

     Він міг би міркувати: 

“Якщо Бог змінив Свою думку раз, то чому б Йому не змінити її знову? Якщо Він не наполягає на проклятті смерті, то чи буде Він наполягати на обіцяній ласці й благословенні?” 

     Але Бог не залишає нас в такій непевності. Він дає нам достатній доказ як Своєї справедливості, так і незмінності. Він не міг очистити винних, хоч і любив їх так сильно, що “Сина Свого не пожалів, але відав Його [на смерть] за всіх нас”.

     Як все людство було в Адамі, коли він був засуджений, і через нього втратило життя, так, коли Ісус “дав Самого Себе на викуп за всіх”, Його смерть включала можливий ненароджений рід в Його стегнах. Таким чином, в руки справедливості була передана повна оплата, відповідна ціна за всіх людей, яка буде застосована “свого часу”. А Той, Хто ось так всіх купив, має повне право відродити всіх, хто через Нього приходить до Бога. 

     Це твердження зрозуміле: всім, хто розділив смерть через Адамів гріх, будуть даровані привілеї життя від нашого Господа Ісуса, Котрий помер за них і через жертву замінив Адама перед лицем порушеного закону, віддавши “Самого Себе на викуп за всіх”. Він помер, “щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних” (1 Петр. 3: 18).

     Проте ніколи не треба забувати, що у всьому, що Бог приготував для нашого роду, фактором в отриманні щедро дарованих божественних милостей визнається саме людська воля. Дехто не помічає цієї важливої риси при вивченні щойно процитованого вірша (Рим. 5: 18, 19). 

     Але Апостол стверджує, що як вирок осуду поширився на все насіння Адама, так через послух нашого Господа Ісуса Христа планові Отця, через Його жертву за нас, на всіх поширився щедрий дар – дар прощення, який, якщо його прийняти, стане оправданням або основою для вічного життя. 

     І “як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішниками, так і через послух Одного багато-хто стануть [не стали] праведними”. Якщо б сам викуп робив нас праведними, без нашого прийняття його, то тоді справді було б написано: ‘через послух Одного багато-хто стали праведними’.

"He is risen."

     Так само, як з Його боку було б несправедливим дозволити нам уникнути винесеного вироку раніше наданого відшкодування, так і тут Він дає нам зрозуміти, що було б несправедливо, якби Він хотів перешкодити нашій реституції, оскільки Він Сам влаштував так, що наше покарання було заплачене за нас. 

     Та сама незмінна справедливість, яка засудила колись людину на смерть, сьогодні є запорукою звільнення всіх тих, хто, визнаючи свої гріхи, шукає життя через Христа. “Бог Той, що виправдовує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, – Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас” (Рим. 8: 33, 34).

     Цим сповнена кожна обітниця, дана Ним. Кожна образна жертва вка