Р О З Д І Л   VII

 ДОЗВІЛ ЗЛА І ЙОГО ВІДНОШЕННЯ

ДО БОЖОГО ПЛАНУ

ЗЛО – це те, що породжує нещастя, що прямо чи посередньо викликає всякого роду страждання (Словник Вебстера). 

Тому ця тема не тільки торкається людських хвороб, горя, страждання, слабкостей та смерті, але й вертається назад, щоб дізнатись про їх першопричину – гріх – і про ліки від нього. Оскільки причиною зла є гріх, його усунення – це єдиний спосіб назавжди вилікувати цю хворобу.

Чому, створивши наших перших батьків досконалими та чесними, Він дозволив сатані спокушувати їх? 

Або чому Він дозволив, щоб серед добрих дерев було заборонене дерево?

 Марно пробувати відганяти від себе це питання: чи не міг Бог запобігти всякій можливості гріхопадіння людини?

     Дехто запитує: хіба не міг Бог, для Котрого все можливе, вчасно втрутитись, щоб не дати сатані втілити свої задуми до кінця? Звичайно, міг, але таке втручання могло б розладнати виконання Його власних намірів. Його метою було виявити досконалість, велич і праведну владу Свого закону, а також показати як людям, так і ангелам відповідні негативні наслідки його порушення. 

     Крім того є речі, які по своїй природі є неможливими навіть для Бога. Наприклад, Святе Письмо заявляє: 

“Неможливо, щоб Бог казав неправду” (Євр. 6: 18 – Хом.) і “Він... не може зректися Самого Себе” (2 Тим. 2: 13). 

     Бог не може помилятись, а тому не міг не вибрати наймудрішого та найкращого плану для приведення Своїх створінь до життя – навіть якщо б через свою короткозорість ми деякий час не бачили скритих мотивів Його безмежної мудрості.

Though opposed
to evil,
God does
permit it.

     І хоч для здійснення Своїх милосердних намірів Він на деякий дозволяє злу та його прихильникам відігравати активну роль, все ж все це відбувається ні заради зла, ні тому, що Бог в союзі з гріхом, оскільки Ним сказано, що Він “Бог не той, що несправедливості хоче” (Пс. 5: 5). 

     Хоч Бог є противником зла в будь-якому його вигляді, Він на якийсь час дозволяє його (тобто не перешкоджає), оскільки Його мудрість бачить в цьому спосіб, завдяки якому Його створіння зможуть одержати добрий та цінний урок.

     Принцип, результат діяльності якого є благотворним і в кінцевому результаті приносить порядок, гармонію та щастя, ми називаємо правильним принципом. А протилежний принцип, що породжує незгоду, нещастя та руйнування, ми називаємо неправильним принципом.

      Результати ж дії цих принципів ми називаємо добром і злом, а розумну істоту, що здібна відрізнити правильний принцип від неправильного і добровільно керується одним чи іншим, ми називаємо доброчесною або грішною.

Why didn’t God limit man’s experience?

     І якраз завдяки цьому моральному чуттю Адам міг побачити, що гріх або несправедливість є злом, навіть ще до того, як він побачив всі його наслідки. Нижчі рівні Божого творіння не наділені цим моральним почуттям. Собака має трохи розуму, але не до такого рівня – хоч він і може збагнути, що певні його дії викликають похвалу і нагороду його господаря, а інші – його несхвалення. 

     Він може вкрасти або позбавити когось життя, але не буде названий грішником. Він також може захищати чиюсь власність або життя, але ніколи не буде названий доброчесним, оскільки він не усвідомлює моральної якості своїх дій.

Cain and Abel

Only
by comparing
results
can man
properly
appreciate
good and evil.

Liberty
of choice
is a part
of man’s
original endowment.

     Він міг також створити людину досконалою та вільною – як і вчинив, – але вберегти її від спокуси сатани. В цьому випадку людина, обмежена лише досвідом добра, постійно була б схильна до злих впливів ззовні або ж амбіцій зсередини. 

     Це зробило би її вічне майбутнє непевним, і завжди існувала би ймовірність зародження непослуху й непорядку. Крім цього добро ніколи б так високо не цінувалося, якби не було контрасту зі злом.

Спочатку Бог ознайомив Свої творіння з добром, оточивши їх ним в Едені. А пізніше, як кару за непослух, дав їм суворий урок пізнання зла. Вигнавши їх з Едену і позбавивши спільноти з Собою, Бог дозволив їм зазнати хвороби, страждання та смерть, щоб вони могли назавжди пізнати зло, а також недоцільність і надмірну гріховність гріха.

 “І сказав Господь Бог: 

“Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (1М. 3: 22). 

     Те саме випало на долю їхнім нащадкам, з тою лише різницею, що спочатку вони одержують знання зла і не до кінця усвідомлюють, що таке добро. Зрозуміють вони це лише в Тисячолітті внаслідок їхнього відкуплення Тим, Хто буде тоді їхнім Суддею і Царем.

     Але не забуваймо, що цей образ чи подібність Божа, ця людська природа з початково вписаним законом сильно втратила чіткість своїх контурів внаслідок згубного і деградуючого впливу гріха. Тому сьогодні цей образ вже не такий, як в першій людині. Здатність любити передбачає здатність ненавидіти. 

     Отже, ми можемо зробити висновок, що Творець не міг створити людину на власну подобу лише із вмінням любити і поступати правильно, але без відповідної здатності ненавидіти й поступати неправильно. Ця свобода вибору, названа вільним моральним фактором або вільною волею, є частиною первісних здібностей людини. 

     А разом з повною мірою його розумових й моральних здібностей це робило його образом Свого Творця. Сьогодні, після шести тисячоліть деградації, гріх настільки стер нашу первісну подібність, що ми втратили волю і в більшій чи меншій мірі зв’язані гріхом та його наслідками. І для грішного людського роду гріх тепер є легшим, а значить більш прийнятним, ніж праведність.

     Ми навіть не сумніваємось, що Бог міг дати Адаму таке чітке уявлення про численні згубні наслідки гріха, що той стримався б від нього, але ми віримо, що Бог знав наперед, що фактичний досвід зла послужить найнадійнішим і незабутнім уроком для людини на всі віки. 

     Саме тому Бог не заборонив, а дозволив людині зробити свій вибір і відчути наслідки зла. Якби можливість грішити не була ніколи дозволена, людина не могла б протистояти гріху і, відповідно, в її добрих ділах не було б ні чесноти, ні заслуги. Бог шукає тих, хто поклонятиметься Йому в дусі і в правді. 

     Він бажає свідомого і охочого послуху, а не сліпої, механічної служби. Він ще раніше задіяв неживі механічні фактори у виконанні Своєї волі. Тепер Його намір полягав в тому, щоб створити щось шляхетніше – розумне створіння на власну подобу, володаря землі, чия вірність і праведність базувалася б на вмінні оцінити правду і неправду, добро і зло.

     Святе Письмо говорить нам, що хоч принципу зла було дозволено досить довго діяти для виконання Божих намірів, його діяльність припиниться навіки і навіки припинять своє існування всі ті, хто продовжуватиме керуватись його впливом (1 Кор. 15: 25, 26; Євр. 2: 14). Навіки залишиться лише доброчинність і доброчинці.

1.  Intuition

2.  Observation

3.  Experience

4.  Information

     Таке знання властиве лише божественному Єгові – вічному джерелу всякої мудрості та правди, Котрий по самій природі речей неодмінно перевищує всі Свої створіння. Отже, людське знання добра та зла не могло бути інтуїтивним. 

     Людина могла отримати знання і через спостереження, але в такому випадку обов’язково мусів бути якийсь наочний приклад зла та його наслідків для людини. Це означало би дозвіл зла в якомусь місці, серед якихсь істот. То чому ж тоді не серед людей і не на землі?

Although deceived,
Eve was a transgressor.

     Отже, в них було теоретичне знання зла, але вони ніколи не бачили і не відчували його наслідків. Тому вони не оцінили доброї влади свого Творця і Його милосердного закону, ні цієї небезпеки, від якої Він намагався їх захистити. Як наслідок, вони піддалися спокусі, яку дозволила Божа мудрість, простеживши наперед її остаточну користь.

     Її досвід і знання Бога були більш обмежені, ніж досвід і знання Адама, оскільки він був створений першим. Ще перед створенням Єви Бог безпосередньо ознайомив його з покаранням за гріх, тоді як Єва, напевно, дізналась про це від Адама. 

     З’ївши плід і повіривши облудним словам сатани, вона, очевидно, не усвідомлювала всієї міри провини, хоча, напевно, мала якісь побоювання і передчуття, що щось не так. Не дивлячись на те що вона була обманена, ап. Павло говорить, що вона згрішила, хоч і не настільки сильно, як коли б згрішила проти більшого світла.

     Враховуючи те, що вони були досконалими істотами, розумово і морально схожими до свого Творця, в чоловікові був яскраво виражена богоподібна риса любові до його коханої супутниці, досконалої жінки. Побачивши гріх і боячись смерті Єви, тобто її втрати (втрати без жодної надії на повернення, бо не було дано такої надії), Адам у розпачі відчайдушно вирішив не жити без неї. 

     Вважаючи своє життя нещасним та нічого не вартим без товариства Єви, він свідомо приєднався до її вияву непослуху, щоб розділити і кару смерті, яка (як він напевне догадувався) нависла над нею. Вони обоє, згідно слів апостола, “були в переступі” (Рим. 5: 14; 1 Тим. 2: 14). Але Адам з Євою були “одним”, а не “двома”. Отже, Єва розділила вирок, який своєю поведінкою допомогла накликати на Адама (Рим. 5: 12; 17-19).

God has
permitted sin,
but is not
the author of it.

     І все ж Бог вирішив дозволити зло, бо, передбачивши ліки для звільнення людини з його наслідків, Він бачив, що в результаті людина добре усвідомить через досвід надмірну гріховність гріха (Рим. 7: 13 – Хом.) і неперевершену велич доброчесності в контрасті з ним. Це навчить її ще більше любити й прославляти свого Творця – першопричину та джерело всякої доброти, – а також всіляко уникати того, що принесло стільки лиха та нещастя.

      Отже, кінцевим результатом буде ще більша любов до Бога, ще більша неприязнь до всього, що суперечить Його волі, і, як наслідок, міцне утвердження у вічній праведності всіх тих, хто скористається уроком, який дає сьогодні Бог, дозволяючи гріх і пов’язане з ним зло. Але варто звернути увагу на велику різницю між незаперечним фактом, що Бог дозволив зло, і серйозною помилкою декого, хто звинувачує Бога в авторстві та провокуванні гріха. 

     Цей  останній погляд є блюзнірством і суперечить фактам, представленим у Святому Письмі. Зазвичай в цю неправду вірять ті, хто намагається знайти інший план спасіння замість плану, передбаченого Богом через жертву Христа, нашої викупної ціни. Переконавши себе та інших, що саме Бог несе відповідальність за всі гріхи, нещастя і злочини,* і що людина, як невинне знаряддя в Його руках, була примушена до гріха, вони відкривають дорогу для теорії, що немає потреби ні в жертві за наші гріхи, ні в якійсь милості, а лише в одній справедливості. 

* Для підтримки цієї теорії використовують два вірші Святого Письма (Іс. 45: 7 і Ам. 3: 6), в обох випадках неправильно пояснюючи слово зло. Гріх завжди є злом, але зло не завжди є гріхом. Землетрус, пожежа, повінь або епідемія – це лихо, зло, але жодне з них не може бути гріхом.  Слово зло, процитоване в цих віршах, означає лихо. Це ж єврейське слово перекладене як лихо в Пс. 9: 27; Пс. 34: 20; 107: 39 (Хом.); Єр. 48: 16 (Хом.); Зах. 1: 15 (Хом).  Його перекладено нещастя в 1 Сам. 10: 19; Пс. 27: 5; 41: 2; 88: 4; Екл. 7: 14 (Хом.); Єр. 51: 2 (Хом.); Плач 1: 21 (Хом). Воно перекладене лиходення, біда, лихий в Пс. 94: 13; 141: 5 (Кул.); Неем. 2: 17; Пс. 107: 26 (Хом.).  І те саме слово в багатьох місцях перекладене як шкода, збиток, лихоліття, недобро, нужда, горе і смуток.