Р О З Д І Л  XI

ТРИ ДОРОГИ: ШИРОКА ДОРОГА, 

ВУЗЬКА ДОРОГА І БИТА ДОРОГА

Few find the "narrow way" to life today.

“ПРОСТОРІ ворота знищення і широка та дорога, що веде туди; і багато-хто входять через неї. Які вузькі ворота життя; яка важка та дорога, що веде туди! І як мало тих, що знаходять її” (Мт. 7: 13, 14 – Diaglott).

The "highway of holiness" will be available for all.

“І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, – не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені” (Іс. 35: 8, 9).

Широка дорога до знищення

     Ця дорога названа так тому, що вона є найлегшою для зіпсованого людського роду. Шість тисяч років тому засуджений до знищення грішник Адам (і все людство, представлене в ньому) ступив на цю дорогу і після дев’ятсот тридцяти років досяг її кінця – знищення. 

     Минали роки та століття, стежка вниз ставала все рівніше протоптаною і людський рід все швидше й швидше нісся до загибелі, а дорога з дня на день ставала все більше відшліфованою, слизькою та гладкою через гріх. 

     І справа не тільки в тому, що дорога стає все більше слизькою, але й в тому, що людство з кожним днем втрачає силу опору, так що тепер середня тривалість людського життя знаходиться в межах тридцяти п’яти років. Люди тепер досягають кінця дороги –знищення – на дев’ятсот років швидше від першої людини.

For 6,000 years, sin and death have reigned relentlessly. 

     Протягом шести тисяч років гріх та смерть безжалісно панували над людством і гнали його цією широкою дорогою до знищення. І нарешті у Віці Євангелії була “виведена на світло” дорога спасіння.

      Хоча в минулих віках промені надії трохи були видні в образах та тінях, і дехто з радістю їх вітав і діяв під їх впливом, але життя та безсмертя було виведене на світло лише зі з’явленням Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа та з проголошенням апостолами радісної звістки про відкуплення, прощення гріхів і, як результат, воскресіння із загибелі (2 Тим. 1: 10).

Jesus called the new way the "narrow way to life."

     Хоч шлях спасіння від широкої дороги загибелі був виведений на світло Євангелією, все ж широкі маси людства, зіпсуті гріхом та засліплені противником, не звертають уваги на радісну вістку. 

     Тим же, хто сьогодні з вдячністю приймає обітницю життя (відродження до людського існування) через Христа, вказана нова дорога, яка була відкрита і якою посвячені віруючі можуть виходити за межі людської природи й змінитися до вищої природи – духовної. Цю нову дорогу, “посвячену для нас” – царського священства (Євр. 10: 20 – Diaglott), – наш Господь назвав

“Вузька дорога до життя”

     Наш Вчитель говорить, що через вузькість цієї дороги більшість віддає перевагу широкій дорозі до загибелі.

 “Тісні [трудні] ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, – і мало таких, що знаходять її”.

     Життя – це загальний і широкий термін, але тут наш Господь вживає його в стосунку до найвищої форми життя, що відноситься до божественної природи – безсмертя, нагороди, по яку Він запросив нас бігти.

The divine nature is life independent, unlimited, exhaustless.

     Отже, створіння в жодному випадку не є частиною чи похідною єства або природи Творця, як дехто собі уявляє, а є ділом Його рук, наділеним життям.

     І ця властивість, яка належить виключно божественній природі, виражена терміном безсмертя. Як було показано в попередньому розділі, безсмертний означає непідвладний смерті і, відповідно, непідвладний хворобам та болю. Фактично, безсмертя можна вживати як синонім божественності. 

     З божественного безсмертного джерела витікає все життя і благословення, кожний добрий та досконалий дар, подібно як земля одержує від сонця своє світло та енергію.

     Світло те саме, але предмети, на які воно падає, відрізняється своїми можливостями сприймати його й передавати. Так і життя: усе воно тече з єдиного невичерпного джерела. Устриця має життя, але в неї такий організм, що не може прожити довго, як і звичайна цегла погано відбиває сонячне світло. 

     Так само відбувається з кожним вищим виявом життя – з тваринами, рибами і птахами. Як різні види скла під сонячним промінням, так і всі ці різноманітні створіння по-різному проявляють свої різноманітні органічні можливості, коли життя оживляє їх організми.

     Настільки чудово була вона сформована, що могла отримувати і зберігати життя, користуючись забезпеченими Богом засобами, і ніколи не гаснути. Тож Адам перед гріхопадінням був величнішим від всіх інших земних створінь – не через якусь різницю у даній йому першооснові життя, а завдяки величнішому організму. 

     Однак пам’ятаймо, що як діамант може відбивати світло лише тоді, коли на нього світить сонце, так і людина може мати і втішатись життям тільки тоді, коли продовжується підтримування життя.

     Бог подбав, щоб чоловік в Едені мав доступ до дерев, які підтримували життя. Рай, де він був поселений, був щедро засаджений великою кількістю “кожного [виду] дерева”, на їжу смачного та принадного на вигляд (1 М. 2: 9, 16, 17). Серед дерев життя, добрих для їжі, було одне заборонене. 

     Хоч на якийсь час було заборонено їсти з дерева знання, він міг вільно їсти з дерев, які досконало підтримували життя. Від них його було відлучено лише після гріхопадіння, щоб таким чином був виконаний вирок смерті (1 М. 3: 22).

      Коли гріх позбавив людство права на життя, і від нього було відібране це джерело, дорогоцінний камінь зразу ж почав втрачати свій блиск та красу, аж поки його останній слід не зник в могилі. Людська краса нищиться, як міллю (Пс. 39: 12). Як діамант втрачає свою красу і блиск, коли зникає світло, так і людина втрачає життя, коли Бог позбавляє її підтримки.

"There is no work... nor knowledge... in the grave..."

“Сконає людина – то де ж вона є?” (Йов. 14: 10) 

“Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані – того він не відає” (вірш 21). 

“Бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні розуму, ані знання, ані мудрості” (Екл. 9: 10).

Man is to have
his beauty restored.

     Саме завдяки жертві за гріх, жертві Христа “всі, хто в гробах... повиходять”. Буде реституція всього: спочатку можливість або пропозиція реституції всім, а в кінцевому результаті – досягнення людської досконалості всіма тими, хто коритиметься Відкупителю.

Divine nature was originally the possession of God.

"Who only hath immortality..."
I Timothy 6:16

     І ми насмілюємось претендувати на таку велич слави? Немає сумніву, що без конкретного і чіткого запрошення ніхто не мав би права прагнути цього.

     Всі інші істоти: ангели, люди, тварини, птахи, риби і т.д. є лише посудинами, кожна з яких має свою міру життя; і всі відрізняються характером, здібністю та властивостями, відповідно до того організму, який кожному з них зволив дати Творець.

    Далі ми дізнаємось, що Єгова – Єдиний, Хто на початку мав безсмертя – високо підніс Свого Сина, нашого Господа Ісуса, до тої ж божественної безсмертної природи. Тому тепер Він є образом істоти Отця (Євр. 1: 3). Читаємо:

“Бо, як має Отець життя Сам в Собі [Боже визначення “безсмертя” – життя в самому собі, що не виходить з інших джерел, не залежить від обставин, а є незалежним і невід’ємним], так і Синові дав життя мати в самому собі” (Ів. 5: 26).

     Отже з часу воскресіння нашого Господа Ісуса вже дві істоти є безсмертними. І яка дивовижна милість! – ця сама пропозиція дана Нареченій Агнця, що вибирається протягом Євангельського віку. 

     Але не всі з величезного числа тих, хто називає себе Церквою, одержить цю велику нагороду. Її одержить лише “мала черідка” переможців, котрі біжать так, щоб її здобути; котрі ретельно наслідують Вчителя; котрі, як і Він, йдуть вузькою дорогою жертвування до самої смерті.

      Коли вони народяться з мертвих у воскресінні, то матимуть божественну природу та вигляд. Це  безсмертя, незалежна, існуюча в собі божественна природа і є тим життям, до якого веде вузька дорога.

     Але “ще не виявилось, що́ ми будемо” – що таке духовне тіло, – “та знаємо, що коли з’явиться, то будемо подібні до Нього” і розділимо “славу, що повинна з’явитись” (1 Ів. 3: 2; Кол. 1: 27; 2 Кор. 4: 17; Ів. 17: 22; 1 Петр. 5: 10; 2 Сол. 2: 14).

      Всі інші далі є на широкій дорозі, бо поки що лише ці уникнули осуду, що тяжіє над світом. Цей єдиний шлях життя, відкритий сьогодні, є важкий, і мало тих, хто хоче ним йти. Численні маси людей в своїх слабостях надають перевагу широкій та легкій дорозі самозадоволення.

     Як “людина Христос Ісус” віддала, пожертвувала Своє життя за світ, так і вони стають разом з Ним учасниками жертви. Справа не в тому, ніби Його жертва була недостатньою і потрібні були інші, а в тому, що їм дозволено служити і страждати з Ним, щоб стати Його нареченою і співспадкоємцем, хоч Його жертва є абсолютно достатньою. 

     Отже, тоді як світ є під осудом смерті і вмирає з Адамом, про “малу черідку” сказано, що вона (через процес оправдання вірою та жертвування) вмирає з Христом. Вони жертвують і вмирають з Ним як людські істоти, щоб з Ним стати учасниками божественної природи і слави. Бо ми віримо, що якщо помремо з Ним, то і житимемо з Ним. Якщо ми страждатимемо з Ним, то і будемо разом прославлені (Рим. 8: 17; 2 Тим. 2: 11, 12).